Досліджено чинники, які визначають траєкторію та вектор політичного розвитку. Виділено в історіографії даного питання три групи теорій, кожна з яких формувалася за різних історичних умов: визначальна роль у політичному процесі належить об'єктивним, незалежним від волі людини факторам (Ф.Аквінський, Ж.Боден, Д.Віко, К. Маркс та ін.); людський фактор є вирішальним у впливі на політичну дійсність (Г.Сковорода, В.Парето, З.Фрейд та ін.); політична дійсність є функцією, залежною від двох змінних - об'єктивної та суб'єктивної (Н.Макіавеллі, Ш.Монтеск'є, В.Винниченко, М.Вебер та ін.).

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф3(2/4)8

Рубрики:

Внутрішнє становище. Внутрішня політика

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що психологічне тло суспільства - один з найважливіших чинників впливу зовнішнього середовища на інституційно-процесуальний вимір політичної системи. Воно детермінує політику в аспектах політичної участі, поведінки як пересічних громадян, так і владних груп, рекрутування еліт і прийняття управлінських рішень макросоціального значення.

Вперше розглянуто політичний процес як функцію, що змінюється під впливом чинника мотивації влади політичних лідерів. Встановлено, що елементи мотиваційного механізму особистості (потреба, особистісні диспозиції, зовнішні стимули, мотив), їх сукупність та взаємодія впливають на вибір засобів досягнення влади та стиль її реалізації. Описано мотиваційні моделі владного процесу, запропоновано авторську методику дослідження мотиваційної сфери політичних лідерів. Шляхом порівняльного аналізу доведено подібність об'єктивних передумов політичної трансформації в Україні та Республіці Білорусь. Проаналізовано мотиви, що спонукали Л.Кучму й О.Лукашенка до процесу виборювання та реалізації влади, продемонстровано вплив особистісних мотивів президентів України та Республіки Білорусь на перебіг політичних процесів у названих країнах. Виявлено, що роль суб'єктивного фактора значно зростає в політичних системах, що трансформуються.

Зазначено, що в сучасному світі існують різні типи та форми демократії, а отже перед науковцями постає проблема створення багатовимірного концепту демократії, встановлення різниці між конституційно-правовими демократіями та демократіями перехідного періоду.

Дослідження історичний шлях об’єктивних і суб’єктивних факторів становлення, розвитку й утвердження політичного устрою незалежної Української держави. Розглянуто виклики та загрози державного суверенітету України. З'ясовано соціально-економічні фактори безпеки України. Охарактеризовано творення засновків політичної мови в сучасній країні. Визначено передумови формування демократичної влади, взаємовідносин політичного режиму та народовладдя, утвердження консолідаційної ідеології, становлення української політичної нації. Проаналізовано політико-ідеологічний процес сучасної України у порівнянні з подібними модернізаційними трансформаціями в країнах СНД, Балтії та Європи.

Розглянуто питання недовершеності демократії перехідного періоду. Досліджено питання політичної участі державних і суспільних акторів. Проаналізовано взаємозалежність між політичною культурою та поведінкою. Розкрито особливості регулювання державою політичної участі суспільства. Викладено форми політичної участі. Охарактеризовано політичну взаємодію держави та суспільства. Досліджено проблему забезпечення духовних і культурних потреб суспільства. Висвітлено проблемні питання взаємодії влади й інституцій громадянського суспільства.

Розкрито історичні витоки та сучасний стан найбільш актуальних і складних проблем у відносинах між державою та суспільством на теренах сучасної України, запропоновано шляхи з їх вирішення. Проаналізовано перспективу досягнення між державою та суспільством партнерської моделі, заснованої на консенсусних засадах прийняття рішень. Зазначено, що одне з ключових питань у взаємовідносинах держави і суспільства - це рівень задоволення соціальних потреб населення, яке звикло (а таке патерналістське, як українське, особливо) покладати відповідальність за це на державу. Стан соціальної сфери є відзеркаленням економічного становища країни, що ставить питання про економічну роль держави. Рефренне лунання закликів щодо вирішення тих або інших суспільних проблем винятково державними зусиллями може стати для влади додатковим заоохочувальним чинником впровадження моделі домінування над суспільством.

Розглянуто теоретико-методологічні проблеми політичного лідерства, виборчі системи як передумову формування політичних лідерів і політичних еліт. Визначено поняття та сучасні концепції політичного лідерства, розкрито його психологічні аспекти. Викладено ідеї лідерства в світовій політичній думці, подано портрети політичних лідерів першої половини XX ст. (К. Аденауера, Ш. де Голя, Ф. Д. Рузвельта, Й. В. Сталіна, У. Черчілля). Надано відомості про політичних лідерів країн СНД і Балтії, еволюцію формування політичного лідерства в пострадянських країнах. Розкрито історичні умови формування стилів політичного лідерства країн Вишеградської групи (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія). Висвітлено драматичні та трагічні події в Югославії, показано місце та роль політичних лідерів в цьому процесі.

Проаналізовано проблеми взаємовідносин влади й опозиції в Україні. На основі широкого масиву вітчизняних і зарубіжних джерел розкрито основні етапи формування влади й опозиції у сучасній Україні, визначено європейський курс держави. Висвітлено шляхи формування та політичний вплив лівоопозиційних партій в українському суспільстві часів державної незалежності. Розкрито суб'єктно-об'єктні параметри владно-опозиційної комунікації. Увагу приділено національному примиренню як моменту солідаризації у владно-опозиційному вимірі політичного дискурсу. Розглянуто взаємовідносини влади й опозиції в Росії, Білорусії, Молдові, інших країнах СНД, Балтії, Східної і Західної Європи. Розглянуто виклики, які постали перед сучасною владою.

Розглянуто проблеми консолідації українського суспільства в ситуації соціально-економічної, внутрішньо- та зовнішньополітичної кризи. Оцінено стан національної згуртованості, розкрито причини та фактори конфронтаційних явищ у суспільних відносинах. Висвітлено модель національної єдності та стратегію її досягнення.

Розглянуто можливості утвердження в Україні моделі консоціальної демократії як форми досягнення суспільної єдності щодо стратегії розвитку країни. Проаналізовано основні проблеми та перешкоди на шляху єднання суспільства, що стосуються політико-інституційної, управлінської геостратегічної, цивілізаційної та правової сфер функціонування. Запропоновано рекомендації, які вказують на шлях суттєвого наближення до негентропії як самоорганізації українського суспільства та його прогресивного розвитку.

Досліджено процеси трансформації політичного режиму в Україні за період незалежності. На основі використання широкої емпіричної бази проаналізовано девіантне співвідношення проєктного та робочого політичних режимів в Україні, специфіку системи державного управління, регіональні практики функціонування політичного режиму. Розглянуто характер політичних партій та громадянського суспільства, політичної культури та політичної свідомості громадян за наявного в Україні політичного режиму. Висвітлено роль фінансово-промислових груп у політичних процесах. Проаналізовано динаміку України у світових рейтингах демократії, феномен "захопленої держави". Сформульовано рекомендації щодо перспектив зміцнення демократії в Україні.

Проаналізовано кризи політичного розвитку як складові кризового синдрому модернізації. Зазначено, що неоінституційний підхід, який лежить в основі пропонованого дослідження, надав можливість проаналізувати розвиток України за роки незалежності крізь призму кризових явищ, які мають системний і перманентний характер і у своєму поєднанні, конвергенції та взаємопроникненні уповільнюють, а часом і унеможливлюють процеси демократизації. Обгрунтовано, що кризи політичного розвитку, серед яких проаналізовано кризу ідентичності, кризу легітимності, кризу проникнення, кризу розподілу та кризу участі у своїй взаємодії, а також внаслідок вкрай суперечливих зовнішніх впливів через специфічне геополітичне середовище (між двома крупними центрами сили, що також проаналізовано в монографії), фактично призвело до тих випробувань, які нині проходить Українська держава.